«Компрометуючі» фотографії радянської України французького шпигуна Галеотті

Автор – Софія Середа, Радіо “Свобода”

Рівно 55 років тому – 11 вересня 1963 року – з київського летовища у небо піднявся літак. Він прямував до Відня. На його борту був громадянин Франції Жульєн Галеотті, якому за два дні до цього оголосили про примусове видворення з Радянського Союзу через звинувачення у шпигунстві. У чому саме полягала його провина? Чому КДБ відпустило його, попри наявність вагомих доказів? Та якими французький розвідник побачив українські міста?

Був 1955 рік, коли Жульєн Галеотті з Ніцци вперше відвідав Радянський Союз. Нібито з туристичною метою він, співробітник французького телебачення, приїхав до Москви та тодішнього Ленінграда (нині Санкт-Петербург), однак відразу ж привернув прискіпливу увагу КДБ.

Оперативники запідозрили: перед ними – шпигун, який намагається непомітно вишукувати в СРСР «компрометуючі кадри» для «дискредитації та висміювання ним же навмисно створених потворних образів і малозначущих сторін» радянського життя. Усе через те, що він часто відставав від туристичної групи та самостійно гуляв містом, роблячи світлини, що «компрометували радянську владу», а також намагався фотографувати промислові та інші об’єкти.

Що ж за «нетипові для радянської дійсності види» знімав француз? Наприклад, безробітнихбідняківчерги та військових.

Одну з фотографій, зроблених ним у Москві перед будівлею державного університету, пізніше охарактеризують як постановочну, зазначаючи, що на ній «очевидно, позують французи, котрі вдають безробітних».

​Наступну поїздку до СРСР Галеотті здійснив уже у 1956 році. Цього разу для подорожі він обрав круїзний рейс із Ніцци, серед пунктів призначення якого була, зокрема, Одеса.

Згідно з доповідними співробітників КДБ, які вели спостереження за об’єктом «Вусанем», «компрометуючі знімки» він продовжив робити і у цьому місті.

До об’єктиву Галеотті, наприклад, потрапляли погано вбрані колгоспники біля камер зберігання на залізничному вокзалі Одеса-Головна, будівля Управління Одеської залізничної дороги, торговий порт, військова гавань, будівля обкому партії.

Під час цього візиту до Одеси француз також фіксував бідняків, черги за хлібом та руїни.

«Галеотті проявив себе вороже налаштованим», – характеризували його кдбісти та додавали, що він є «висококваліфікованим спеціалістом в ділянці фотографії» і тому міг робити багато знімків безпосередньо під час руху.

Окрім Одеси, у 1956 році Галеотті також відвідав Севастополь, Ялту, Сочі і Батумі. Аналогічні морські круїзні рейси він здійснив у 1957, 1959, 1961 та 1963 роках.

Ось як виглядала одна з його одеських прогулянок 12 серпня 1957 року, зафіксована співробітником зовнішнього спостереження КДБ: «Після мітингу Галеотті прийшов на вокзал, побачив стареньку, що сиділа на клунках, сфотографував її. Потім сфотографував чергу на тролейбус та таксі. Прийшов на Жовтневий ринок, де сфотографував бідняка. Зупинившись біля черги, сфотографував військово-морську гавань. О 14:00 прийшов у двір будинку № 59 по вулиці Леніна і сфотографував сміттєвий ящик. Рухаючись вулицею Провозною, він фотографував бідно вбраних громадян».

Утім, радянські спецслужби спостерігали за французом не лише на суші, але і під час його перебування на круїзних лайнерах. У своїх рапортах вони доповідали про те, що Галеотті мав можливість спілкуватися з усіма туристами, особисто спостерігав за членами екіпажу, а також займав під час рейсів «вигідні позиції» і вивчав поведінку інших туристів. За даними кдбістів, із керівниками круїзів француз мав дружні стосунки, здійснював спостереження та вивчав представників радянської адміністрації, демонстрував інтерес до низки портів СРСР та наявності в них військової техніки, а також був ініціатором виставок та маскарадів антирадянського змісту на бортах круїзних кораблів.

Зокрема, на одній з таких експозицій зовнішнє спостереження помітило світлини з підписом «Нетрі Одеси», на яких були зображені босоногі діти перед напівзруйнованими будівлями.

«Складається враження, що вони живуть у цих сараях, – доповідала 21 серпня 1959 року агент «Єгорова». – Перекладачам вдається бачити знімки тільки щодо Одеси, а як він презентує дійсність інших міст ніхто не знає, адже ці світлини бувають готовими після відходу судна з Батумі (кінцевого пункту круїзів – ред.)»

Окрім того Галеотті разом зі ще одним французьким туристом масовиком Жаном Кантелем організовували під час цих подорожей на кораблях різноманітні маскаради.

Ось як один із них описував у серпні 1960 року агент «Сміт»: «Джерело було особисто свідком того, як Кантель і Галеотті переконали туриста виступити роздягненим в одних трусах на маскараді з російським написом «Перемога» на грудях, підбитим, покаліченим, без ноги. Кантель і Галеотті багато енергії витратили, щоб дістати одяг та шланг для маленької худої француженки, яка представила на маскараді образ поливальниці з вулиці Горького в Москві. Зустріч французьких і російських офіцерів, відтворена за їхнім задумом, представляє російського офіцера як тупого, вимуштруваного вояку, який не здатен мислити, позбавлений почуття сприйняття навколишнього манекена, що стоїть по команді «Смирно».

Через подібну поведінку 13 листопада 1960 року на Галеотті написав доповідну записку вже капітан пароплаву «Перемога», на якому француз здійснював чергове турне.

«Перебуваючи на борту, він, нехтуючи загальноприйнятими правилами ввічливості та етики, і не гидуючи жодними засобами для досягнення своєї цілі, протягом двох рейсів займався підбором об’єктів для своїх фотознімків, котрі явно паплюжили радянський спосіб життя та компрометували наших громадян», – йшлося у документі.

Подальше ведення справи Галеотті будувалось на виявленні і документуванні «конкретних фактів його ворожої діяльності» на території СРСР та затримання його на гарячому.

Сам француз тим часом теж почав здогадуватись про наміри радянських спецслужб. Наприклад, прибувши до Одеси, перевіряв, чи є за ним спостереження, а також застосовував «різноманітні хитрощі» під час фотографування.

22 серпня 1963 року Галеотті у складі групи іноземних туристів вчергове потрапив до Севастополя. Тут на нього вже чекала посилена бригада спостереження з відповідною фотоапаратурою, а в місяцях «найбільш вірогідного фотографування» – Графській пристані, Приморському бульварі, Сапун горі – були розставлені групи дружинників на чолі з оперативними працівниками. Окрім того, для його затримання та «проведення відповідної роботи з ним» підготували оперативну групу.

Прибувши до Севастополя Галеотті відірвався від групи, застосовував заходи безпеки та хитрощі і, не дивлячись на неодноразові попередження представника «Інтуриста», почав здійснювати панорамні знімки узбережжя бухти та військових кораблів й інших споруд, що розташовувались у ній», – йшлося у звіті агентів зовнішнього спостереження.

Усі дії француза КДБ фіксувало на власні засоби.

Підставою для затримання Галеотті агенти вказують «заяви радянських громадян». У них, зокрема, повідомлялося про те, що француз міг, наприклад, розглядати журнал разом із туристкою зі своєї групи, показуючи їй у ньому щось лівою рукою, а правою «крутити ручку кінокамери, повернувшись у бік заводу» або ж про те, що Галеотті знімав площу Нахімова та Графську пристань, але при цьому не піднімав фотоапарат.

«Повернувшись обличчям до бухти, іноземець почав крутити ручку на кінокамері, при цьому повільно повертався. Перейшовш ближче до ресторану «Волна», він знову знімав море і військовий крейсер», – повідомляла у своїй заяві від 22 серпня така собі Ольга Горлач із Севастополя.

Так виглядала севастопольська набережна в серпні 1963-го
Так виглядала севастопольська набережна в серпні 1963-го

Коли оперативники нарешті затримали Галеотті, фотоплівок у нього вони не знайшли. Виявилось, що він встиг передати їх представнику турфірми Жан-П’єру Артоту, який, утім, дізнавшись про арешт француза та переймаючись за свою свободу, заховав їх в одному із сидінь автобуса «Інтурист», а сам, повернувшись на судно, протягом усього подальшого круїзу не сходив на берег.

Після затримання Галеотті відвезли до Сімферополя, а згодом і до Києва, де розпочали проводити роботу щодо його викриття як французького шпигуна.

Спочатку Галеотті запевняв оперативників, що не був агентом французької розвідки і усі фотографії робив виключно з власної ініціативи. Утім, згодом розповів, що зі спецслужбою Франції таки співпрацював, але лише під час останньої поїздки до СРСР, коли виконував наказ її інспектора Роберта Лаканьєра, фотографуючи військові об’єкти в Севастополі. Ще пізніше іноземець засвідчив: подібні завдання виконував, починаючи від першого свого візиту до СРСР у 1956 році, а, повертаючись додому, усі зроблені світлини передавав до фотомайстерні батька, колишнього співробітника французької розвідки, де їх вже відбирали представники спецслужб.

Загалом за сім років Галеотті здійснив понад 10 подорожей до Радянського Союзу, відвідавши 13 міст, серед яких, зокрема, були українські Київ, Одеса, Севастополь, Сімферополь та Ялта. Остання йому дуже подобалась, її краєвиди він порівнював із Ніццою, але зазначав, що місцеві мешканці дивились на іноземців як на незвичайних звірів.

У своїх доповідних записках оперативники відзначали, що даючи свідчення, які записувались на магнітофон, Галеотті «каявся в тому, що зробив і запевняв, що вчинив помилку в житті, яку більше не повторить».

«Враховуючи відсутність судової перспективи у справі Галеотті, вважаємо можливим обмежитись його висланням із висуненням ноти по дипломатичних каналах керівництву Франції», – йшлося у висновку начальника 2-го відділення 1-го відділу 2-го управління КДБ при Раді міністрів УРСР майора Ходаковського від 28 серпня 1963 року.

9 вересня 1963 року Галеотті повідомили про рішення щодо його примусового видворення з Радянського Союзу через шпигунську діяльність. У робочих звітах оперативників зазначається, що він радо сприйняв цю звістку і був «настільки розчулений ставленням до нього», що запросив їх на організований в свою честь бенкет. Щоправда, в офіційних документах про це згадок вже немає.

Зовнішнє спостереження за французом КДБ не припиняло до моменту, поки літак з ним не злетів у повітря. Окрім фотофіксації його пересування, оперативники також зняли цілий документальний фільм про Галеотті.

Але чому, маючи вагомі докази та, зокрема, зізнання самого Галеотті щодо шпигунської діяльності, його відпустили? Відповідь можна знайти у робочій довідці КДБ від 3 вересня 1963 року.

«Враховуючи, що у цей же період у Франції провалились два офіційних співробітники органів КДБ, було ухвалене рішення не притягувати Галеотті до кримінальної відповідальності, а використовувати ситуацію, що склалася, в більш доцільному плані, обмежившись його видворенням з СРСР», – йшлося в документі.

Щоправда, пізніше в офіційній версії згадку про двох кадебістів-невдах викреслили, додавши натомість, що француз не був притягнутий до кримінальної відповідальності за вказівкою КДБ при РМ СРСР.

Можна припустити, що Галеотті просто обміняли на двох радянських кадебістів, внаслідок домовленості на вищому рівні.

Перед висланням із СРСР оперпрацівники запевнили француза, що, враховуючи його щиросердне каяття, в подальших приїздах до СРСР йому не будуть перешкоджати, і «якщо він цього забажає, охоче з ним зустрінуться».

Утім, опинившись на батьківщині, в одному з інтерв’ю Галеотті зазначив: «Я не можу більше їхати до СРСР, та й між тим я не маю великого бажання цього робити».

(Підбірку всіх фото Жульєна Галеотті можна переглянути на сайті Електронного архіву визвольного руху)